Фото без опису28 жовтня - День в українському календарі відзначається в Україні  щорічно, в день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.

Напередодні цієї дати працівники Старосинявської селищної ради (ОТГ) та райдержадміністрації поклали квіти до Меморіалу Слави, пам’ятника Загиблому солдату та Меморіальної дошки героя АТО, екс-селищного голови Олександра Трохимовича Романенка, вшановуючи світлу пам'ять земляків-визволителів, борців за мир на рідній землі.

В ході Німецько-радянської війни (1941–1945) саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму. У ході визволення України силами чотирьох Українських фронтів, які налічували понад 2,3 млн. осіб, протягом січня 1943 – жовтня 1944 було проведено низку наступальних операцій.

27 жовтня 1944 року було звільнено Ужгород, 28 жовтня радянські війська вийшли на сучасний кордон України.

Свято встановлене відповідно до Указу Президента України Віктора Ющенка від 20 жовтня 2009 року.

Інститут Національної пам’яті України трактує:

« У фразі «Радянські війська визволили Україну від фашистських загарбників 28 жовтня 1944 року» є неточності.

  •  Перша — не визволили від окупантів, а тільки вигнали їх. Волі Україні вигнання окупантів не принесло — тільки інший тоталітарний режим.
  •  Друга — останні бої з окупантами на території сучасної України відбулися майже на місяць пізніше.
  •  Третя — використовувати назву «фашисти» стосовно нацистів

У СРСР склалася традиція відзначати визволення України 28 жовтня, оскільки саме цього дня 1944 року радянські війська вибили німців з території Радянської України в її тодішніх кордонах.

Влітку 1945 року, згідно з міждержавним договором, Чехословаччина передала Радянському Союзу Закарпаття, яке увійшло до складу УРСР. Зважаючи на це, згодом вирішили перенести день пам’ятних урочистостей на дату, коли німецькі війська залишили останні населені пункти сучасної Закарпатської області.

Але 28 жовтня 1944 року радянські війська лише розпочали бої за місто Чоп. Боротьба на цій ділянці розтягнулася аж до 25—26 листопада — саме тоді нацистські окупанти були вигнані з України остаточно.

У вигнанні окупантів брала участь уся Україна: регулярні радянські війська та червоні партизани (разом понад 3 млн. солдатів-українців), національне підпілля на чолі з Українською повстанською армією та українські бійці на усіх інших фронтах світу, що наближали спільну перемогу над Гітлером.

Вигнання нацистських окупантів супроводжувалося вчиненням масових злочинів, які організували сталінський режим і радянські війська з вини його командування:

 — на найнебезпечніших ділянках фронту масово використовували «чорносвитників» — поспіхом мобілізованих радянським командуванням (польовими військкоматами) місцевих жителів, яких кидали у бій непідготовленими, необмундированими, а часом і неозброєними, що можна розглядати як свідому спробу знищення українського населення;

 — українські армійські частини Радянської армії у 1943—1944 роках використовували в боях проти національного підпілля, що означало братовбивчу війну між українцями, які служили у Червоній армії та УПА);

 — в очищеному від німців Криму у 1944 році радянська влада здійснила низку депортацій, зокрема повністю виселила до Середньої Азії кримських татар (180 тисяч). Також депортували місцевих греків, болгар, вірмен;

 — різних правових обмежень і переслідувань зазнали особи, які перебували на окупованій території, остарбайтери, полонені червоноармійці;

 — українці продовжували зазнавати втрат і після закінчення війни, масові репресії тривали до самої смерті Сталіна. На Західній Україні під час придушення національного руху за різними даними було вбито 150 тисяч, заарештовано 130 тисяч та депортовано понад 200 тисяч осіб;

 — внаслідок організованого масового голоду у 1946 — 1947 роках в Україні загинуло до 1 мільйона осіб, а близько мільйона політичних ув’язнених потерпали від страждань у ГУЛАГу. Останній політв’язень комуністичного режиму Богдан Климчак повернувся з таборів 11 листопада 1990 року.

Вигнання нацистських поневолювачів не принесло Україні спокою і свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору, масовими депортаціями, переслідуванням інакодумців.

Український визвольний рух, не вважаючи вигнання німецьких окупантів визволенням, продовжував боротьбу за незалежність України, яка тривала ще майже десятиліття. Переслідування інакодумців не припинялося до розпаду СРСР.

Справжні волю і свободу Український народ отримав тільки після 24 серпня 1991 року зі здобуттям державної незалежності. І нині боротьба за цілісність території та волю, незалежність країни триває…»

 

Автор, Сергій Горобець»

 

 

Підготовлено Прес-службою ОТГ.