НА ХРАМОВЕ СВЯТО У ПАПЛИНЦЯХ

Жителі села Паплинці зібралися у місцевій церкві на свято Івана Богослова на святкову службу, яку провів настоятель храму Православної церкви України Іван Пукас. Щирі вітання адресували паплинчанам селищний голова Віталій Здебський, помічник народного депутата України Віктора Бондаря Віталій Іваневич, в.о. старости села Юрій Скакун.

У храмі с.Паплинець відбулося святкове богослужіння, яке провів Благочинний м.Хмільника, настоятель храму Іван Пукас. Цікавою, щирою та хвилюючою була вітальна програма учнів Паплинецької ЗОШ І-ІІІ ст., які завідали до церкви разом із учителями, щоби привітати односельчан зі святом.

Теплі вітання були від помічника народного депутата Віталія Іваневича, селищного голови Віталія Здебського, який вручив священику ікони для храму, як знак оберегу села від усіляких негараздів.

Захід продовжився біля Паплинецького сільського будинку культури: офіційна частина - відкриття нового пам’ятника загиблим воїнам із с.Паплинець у роки Великої Вітчизняної війни. Цей пам’ятник побудовано завдяки тісній співпраці селищної ради в умовах соціальних угод із ТОВ «Агрохімпродукт», наполегливій та ініціативній роботі селищного голови Віталія Здебського, в.о. старости с.Паплинець Юрія Скакуна, який організував роботу з будівництва, при допомозі Старосинявської філії ТОВ «Поділля-Агропродукт» (керівник Роман Марценюк); АП НВП «Візит» (керівник Микола Юрчишин). Голова громади висловив слова вдячності за співпрацю та вручив Подяку Старосинявської ОТГ керівнику ТОВ «Агрохімпродуктт» Олександру Рибалко. Вітальні виступи презентували учні Паплинецької ЗОШ І-ІІІ ст., працівники аматорського колективу із с.Цимбалівка, артисти Старосинявського РБК та директор Паплинецького СБК Богдан Шафінський.

На завершення заходу мешканці села пригощали присутніх свіжовипеченим короваєм.

Селищний голова та молодь села поклали квіти до стел пам’ятника загиблим воїнам.

З історії с.Паплинець. У долині невеличкої річечки, правобережної притоки річки Домахи, на рубежі ХІУ-ХУ ст. поселився селянин-втікач Паплюга. Від його прізвища і виникла назва майбутнього села - Паплинці. Це місце було в кінці сучасної вулиці Барвінова. В кінці ХУ століття Паплинці були значним поселенням. Жителі села, під час спустошливих нападів кримських татар чинили рішучий опір. Копали глибокі льохи в глинистому ґрунті, де ховались жінки, діти, пристарілі, а також ховали своє майно. Ці довгі і глибокі льохи збереглись по сьогоднішній день і називаються жителями села ”турецькими льохами”.

ХУ-ХУ1 століття були періоди посилення прав феодалів. Одним із польських магнатів, в чиї руки потрапили землі села, був Микола Синявський, воєвода литовського князя і польського короля Сігізмунда 11. Є дані, що він у 1543 році отримав землі, як вотчину. З цього часу посилюється феодальна залежність селян.

До початку Х1Х ст. в селі панували польські феодали, зокрема, князь Чорторийський, який продав землі княгині Ганні Радзівілл. Княгиня збудувала в селі церкву. Про те, що влада Г. Радзівілл поширювалась на кріпаків села Паплинці, свідчить урочистий приїзд княгині в село.

Після її смерті , землі були куплені графом Казиміром Стадніцким. За його володіння швидко розвивались торгово-грошові відносини, значно розширився хлібний ринок. Застосовувались машини, поліпшився обробіток грунту. Наприкінці 80 х років Х1Хст. була побудована гуральня, тому граф Стадніцкий засівав велику кількість цукрових буряків і картоплі.

У кінці ХІХст. граф Казимір Стадніцкий передав володіння земель села Паплинці молодшому сину Костянтину Стадніцкому. Казимір більшість був за кордоном, а землю здавав в оренду.

Звістка про революцію 1905 році дійшла і до Паплинець. Селяни стали самовільно вирубувати ліс, травити поміщицькі посіви, худобу, підпалювати скирти хліба. Піднесення революційного руху робітничого класу після 1912 року супроводилось селянським рухом. Яскравим прикладом селянських заворушень в селі є страйк 1913 році. Малоземелля змушувало селян йти батрачити до поміщика, а той завжди намагався зменшити зарплату і збільшити робочий день.

В перші роки Радянської влади була відкрита початкова школа, в 1920 році відкрилась семирічна школа. В 1929 році в селі було утворено артіль „Червоний маяк», куди входило 40 селянських господарств . Артіль за короткий час організаційно зміцніла і в довоєнні роки добилась високих врожаїв цукрових буряків та зернових культур. Нараховувалось в 1940 році 8тракторів, 2 комбайни, 1 автомашина, 4 тракторних сівалки.

Восьмого липня 1941 року німецькі війська окупували село. Протягом 1941-44р.р. було вивезено 200 юнаків та дівчат в Німеччину.

Влітку 1942 році проходив партизанський загін С.А.Ковпака, і багато полонених приєднались до нього. В ніч на 8 березня 1944 року радянські солдати вступили в село. Наступив радісний день Перемоги, але в село не повернулось 154 солдат і офіцерів. Почалась відбудова зруйнованого господарства. Спочатку будували недовговічні будівлі з дерева , а вже в 1963 році було збудовано такі капітальні приміщення: корівник - 4шт., телятники - 3шт., свинарники - 3шт., вівчарник, конюшня і кормокухню. В 1958 році пущено в дію колгоспну електростанцію.

Після закінчення війни почалось відновлюватись культурне життя села.

Так, в червні 1945 році був відкритий сільський клуб, в 1950 році - бібліотека, в 1952році відкрита середня школа, відкритий радіовузол, 1956році - сільський буфет,1958році - кравецьку майстерню.

В 1960 році збудовано нове приміщення під прудуктово-господарчий магазин, а в 1961 році під акушерсько-фельдшерський пункт, в 1967 році збудований сільський будинок культури , а в 1968 році – новий дитячий садок.

Увічнюють пам'ять односельчан: пам’ятник жертвам голодомору 1933 року, який відкрито в 1989 році, пам’ятник невідомому солдату, відкриття якого відбулось в 1990 році та новозбудований пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам.

Прес-служба ОТГ.