Фото без описуТравневе сонце заливає площу світлом, і здається, ніби сама земля сьогодні вбралася у святковий стрій. Стара Синява розцвіла сотнями унікальних орнаментів - від старовинних подільських узорів, збережених у бабусиних скринях, до сучасних яскравих переплетінь. Організоване селищною радою, комунальними установами та відділом культури свято зібрало, здається, усю громаду. Найбільше тут дітлахів та молоді. Справжнє, живе море дитинства, сміху та кольорів.

Повітря просякнуте неймовірними ароматами. Біля гостинних наметів, де господині у своїх найкращих вишиваних сорочках посміхаються кожному перехожому, вишикувалися довгі гомінкі черги. Тут і домашні тістечка, від одного вигляду яких тане серце, і ситні бутерброди, і головна зірка локальної кухні - справжня, запашна юшка з лісовими грибами, що парує на всю вулицю.

А трохи далі - епіцентр дитячого щастя. Величезні батути, на яких малеча злітає мало не до самого неба. Вони стрибають, радіють, з нетерпінням чекають свою чергу на розважальний атракціон. На кілька годин простір заповнив такий чистий, безтурботний гомін, що на мить з'являється ілюзія: війни немає. Немає тривог, немає новин, усе як колись - під абсолютно мирним, лагідним українським небом.

Але реальність тримає свій болючий баланс. Прямо на тлі цього яскравого дитячого дійства, усього за кілька десятків метрів, височіє стела Небесних Героїв. Обличчя з фотографій дивляться на це свято життя спокійними, усміхненими очима. Вони дивляться на щасливе дитинство у вишиванках. Вони дивляться на своїх земляків.

Посеред цієї радісної метушні до стели тихо під'їхала на велосипеді жінка. Це мама  Андрія Дзюби - хлопця, який у 2019 році, будучи зовсім юним, 26-річним, навіки залишився під Волновахою. Вона зупинилася біля портрета сина, і гарячі сльози покотилися по обличчю. Це горе, яке не втішити словами, не загоїти часом. Час зупиняється, коли плачуть матері… Її дитина, її красивий дорослий син теж міг одягти свою вишиванку на свято. Але війна зруйнувала всі надії…

Цей контраст прошиває наскрізь. Світло дитячих посмішок і чорний граніт пам'яті. Розваги малечі та невимовна офіра тих, хто закрив цю малечу власними грудьми. Вони віддали своє завтра, щоб у Старій Синяві сьогодні було це відносно спокійне, вишиване свято. Завдяки їм ми сьогодні маємо право одягнути свій генетичний код. Завдяки їм ми - Україна.
Свято потроху добігає кінця, лишаючи по собі теплий посмак. Коло стели стає тихіше. І раптом повз портрети Героїв, тримаючись крихітними пальчиками за татову руку, починає тупати маленьке дівчатко. Їй десь із півтора рочку.  Дівча невпевнено, але наполегливо переставляє ніжки, прокладаючи свій тендітний шлях по батьківській землі, яка стане її оберегом, її силою, її долею. Хочеться в це вірити…

Всі кошти, зібрані на святі, підуть на потреби ЗСУ.

Дякуємо нашим воїнам, нашим героям – живим і небесним за свято Вишиванки. Без вас воно би не відбулося! Честь і слава ЗСУ!

Нехай живе вишиванка в наших дітях. Нехай світом стелиться Вишиванка...

 

За матеріалами заходу