Перший в Україні й нині найбільший за кількістю експонатів музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр. 14 років діє в Меджибожі. Розташований він у каретному корпусі замку Державного історико-культурного заповідника "Межибіж". На його створення народному художнику України Миколі Мазуру з командою знадобилося кілька місяців. За рік музей збирає до 50 тисяч відвідувачів.

Про це Суспільному розповіла художниця Оксана Мазур.

Художниця Оксана Мазур зачитує одне зі свідчень про Голодомор.

"Свідчення Хвистарик Тетяни Іванівни 1925 року народження, жительки села Кормильче Чемеровецького району Хмельницької області: "Люди ходили опухлими, варили і їли лободу, пекли пампушки з гречаної полови, на вулицях валялися непоховані трупи".

Художниця Оксана Мазур тримає в руках збірник свідчень про Голодомор, що розміщений у музеї пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років на Хмельниччині в Меджибожі. Пригадує, як разом із командою на чолі з батьком – народним художником України Миколою Мазуром – у 2008 році працювала над його створенням. Центральне місце в експозиції, розповіла, відведено столу.

"Ці столи стають столами хати, столами колективізації, стіл, який трансформується і перетворюється уже в вагон для депортації українців. Стіл, за яким стоїть матір, в якої мала б бути велика родина, але в неї немає дітей. І, зрештою стіл, за яким родина, яка вже пережила цю трагедію. Уже стіл з достатком, з прапорами, веретами, з іконами", — каже Оксана Мазур.

Аби створити музей Микола Мазур працював з архівом і спілкувався з місцевими жителями, пригадує Оксана Мазур.

"Потім батько почав збирати по навколишнім селам предмети побуту, дуже важко було знайти жорно. Тому що в нашій області їх залишилося дуже мало, тому що їх розбивали, викидали, щоб люди не могли змолоти зерно", — розповідає художниця.

"Буквально за два місяці тут з’явилася експозиція, такого масштабу, ми навіть не очікували. Ми бачили як сюди звозять експонати, ці майбутні експонати були всюди, у дворі. Це все разом компонувалося, все швидко робилося", — розповідає завідувачка науково-експозиційного відділу заповідника "Меджибіж" Ірина Леськів.

Так, про створення музею говорить завідувачка науково-експозиційного відділу державного історико-культурного заповідника "Межибіж", де діє музей, Ірина Леськів.

"Він не схожий на академічні музеї, це, швидше, як художній твір про трагедію простої родини. Про те, в якій складній ситуації опинилися сільські родини в період Голодомору", — каже Ірина Леськів.

Трагізм Голодомору митець Микола Мазур передав через набір образів, розповіла Оксана Мазур. Зокрема, оголені білі гіпсові фігури чоловіка і жінки символізують душі, яких лишили всього.

"Образи, які відтворилися в скульптурі, це – білі руки, як духи померлих, загиблих, які підійматися до нас, проростають, як стерня, як колосся з-під землі, і звертаються до майбутніх поколінь. Пусті глечики, які волають своїми відкритими ротами до людей, що вони порожні, таке відлуння пустоти", — розповідає Оксана Мазур.

Художниця Оксана Мазур, розповіла, займалася графічною роботою.

"Це сканування та обробка матеріалів, створення графічних арок з інформацією про голодомор, про колективізацію", — каже художниця.

Директор Державного історико-культурного заповідника "Межибіж" Олег Погорілець пригадує, спочатку вважав недоречним створювати музей пам’яті Голодомору в замку, та потім змінив свою думку.

"Голодомор – це була гібридна війна тоталітарного режиму проти українського народу. І, якщо Меджибізький замок – це музей, який розповідає про історію виникнення і розвитку військової справи, то саме ось така експозиція показує, що війни бувають різні", — каже Олег Погорілець.

Музей у Меджибожі – перший в Україні й нині найбільший за кількістю експонатів музей пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. Щороку він збирає до 50 тисяч відвідувачів.

Авторка: Ярослава Антошевська