Фото без описуСкільки молодих життів забрав Голодомор 1932-33 років… Скільки зламаних доль? Скільки часу замовчували історію цього періоду. І лише кілька десятків років заговорили: свідки тих часів, керівництво країни, правоохоронці, працівники архівів.

Доля цієї жінки не голубила її з дитинства, вела якнайскладнішими дорогами життя. А вона – сильна та відважна, зуміла вистояти, пережити усі лихоліття. Юзва Фаїна Михайлівна – найстарша жителька села Адампіль. Їй уже виповнилося 91 рік. Народилася 4 квітня 1930 року в багатодітній сім'ї хліборобів. Родина складалася з батьків та з п’ятьох дітей від першого шлюбу та двох - від другого шлюбу. Важко було підіймати на ноги сімох дітей у повоєнні часи. Мати з батьком ходили на роботу в колгосп і там давали пайок – окраєць хліба. Вони приносили його додому та ділили на усіх діток…

1938 року Фаїна Михайлівна пішла до школи, і це було як свято для дитини, дуже гарно вчилася, закінчила сім класів. А після навчання у школі вступила в педагогічний технікум, але родина була бідною, не мали коштів, щоб забезпечити дитину елементарним – їжею та одягом. У зв’язку із скрутним сімейним становищем юна Фаїна змушена була покинути навчання.

Потім пішла на роботу в колгосп - полола буряки, працювала обліковцем, виконувала усю покладену на неї норму.

У 1952 році створила сім'ю з Юзвою Антоном Людвіковичем 1928 р.н., в подружжя народилося двоє діток: син – Юзва Григорій Антонович, 1953 р.н. та дочка – Юзва Надія Антонівна, 1954 р.н. Батьки виховали чудових дітей. Забезпечували їх та піклувалися, працювали. Йшов час…

Діти виросли і пішли стежиною свого життя, одружилися та утворили свої сім'ї. Тепер у Юзви Фаїни Михайлівни одна онука та п’ятеро правнуків.

Її опора та захисник - чоловік помер 1994 року, залишивши спогади.

За роки голодомору бабуся пам’ятає, як збирали перемерзлу картоплю і готували їжу. В кого була корова, то ті сім'ї вижили, а в кого не було – пухли від голоду. Назавжди в пам'яті закарбувалося, як тікала від людожера з «Куцоконьової долини», куди з дітьми ходили збирати кінський щавель, щоб вижити, треба було хоч щось їсти. Старші діти швидше бігали, а вона була маленькою і не могла так швидко втекти. Пам'ятає, як приходили якісь люди і забирали з дому усе, що можна було. Згодом батьки почали потроху зерна приховувати – закопували в землю на городі, щоб потім хоча б щось можна було приготувати.

Фаїна Михайлівна пережила Голодомор, війну, повоєнне лихоліття; у її спогадах більше болю та хвилювань, ніж радісних сонячних днів. Але й вони з’являлися в її житті, як сонце з-за хмар. Доля… Написана кожній людині. Як кажуть в народі, що тобі судилося, того не оминути.

За спогадами очевидця часів Голодомору.