Фото без описуБіля стели пам’яті Чорнобильської трагедії зібралися представники влади, молодь і всі небайдужі жителі Старої Синяви. 40 років відділяє сьогодення від тієї страшної трагедії, коли світ розділився на «до» і «після».

Чотири десятиліття - це ціле людське життя, проте для України цей час не стер гостроти спогадів про «мирний атом», що став смертельним.

Квітневий ранок 1986-го назавжди вписаний чорними літерами в історію кожної родини. Сьогоднішня зустріч - це не просто протокольний захід, а тиха сповідь перед тими, хто закрив собою світ від невидимої смерті. Хвилиною мовчання присутні вшанували пам’ять тих, чиї життя згоріли у полум'ї реактора та відійшли у вічність через роки від отриманого опромінення.

Зі словами глибокої поваги до громади звернувся секретар Старосинявської селищної ради Олександр Миколаєць. У промові було наголошено, що пам'ять про Чорнобиль - це наш іспит на людяність та відповідальність перед майбутніми поколіннями. Було зазначено, що подвиг ліквідаторів, серед яких є і наші земляки-синявці, є прикладом незламності духу:

«Усвідомлюємо цінність миру та екологічної безпеки, що в умовах сучасних викликів звучить особливо гостро.

Чорнобильські дзвони - це не лише відлуння минулого, це постійне нагадування нам про те, якою крихкою є рівновага між людиною і природою, і яку високу ціну доводиться платити за помилки.»

Особливим моментом став виступ старосинявця, який переселився із зони відчуження на Старосинявщину та очолив  в той час місцеву громадську організацію «Союз. Чорнобиль. Україна»,  Анатолія Юрченка. Його слова, сповнені живого болю та правди, нагадали всім присутнім про перші дні катастрофи, про відсутність страху перед невідомим ворогом та про ту надлюдську ціну, яку довелося заплатити за порятунок країни:

«Для більшості Чорнобильська трагедія - це частина історії, а для мене, як для всіх ліквідаторів та переселенців – це частина життя, спогади, що не стираються роками. Тоді, у 1986 році ми не до кінця розуміли з чим маємо справу, не було часу на страхи чи сумніви. Ліквідатори, в тому числі і наші старосинявці, йшли туди, де було найнебезпечніше, щоб зупинити біду і захистити людей. Багато побратимів віддали за це найдорожче - життя. 

Сьогодні Україна проходить нові випробування - війну. І знову ми бачимо тих, хто без вагань став на захист Батьківщини. Наші воїни, наші захисники і захисниці - справжні герої сучасності. І тоді, і зараз Україну рятують люди прості, але сильні духом. Ті, хто не відступає перед небезпекою, бере на себе відповідальність за інших, за свою землю, за майбутнє покоління. Патріотизм - це не лише слова, це готовність діяти, допомагати, захищати. Це любов до своєї країни, яка проявляється у вчинках. І сьогодні кожен із нас повинен усвідомлювати свою відповідальність за долю нашої України».

Духовну підтримку та розраду присутні знайшли у спільній молитві. Священники  отець Миколай Стельмащук (ПЦУ)  та отець Мирон Лушней (УГКЦ) відправили поминальну службу, під час якої лунали прохання про упокій душ загиблих героїв та про здоров'я тих ліквідаторів, які сьогодні є поруч із нами.  Слова священиків та спільна молитва об’єднали громаду у єдиному пориві вдячності.

Після завершення панахиди розпочалася церемонія покладання квітів. Під тужливі звуки метронома, що відбивав секунди пам'яті, до стели рушила безперервна вервечка людей, які обережно клали до підніжжя пам’ятника оберемки тюльпанів та нарцисів.  Ці весняні квіти виглядали особливо контрастно на фоні сірого граніту, символізуючи тріумф життя над невидимою смертю. Кожен букет був німим «дякую» за кожну хвилину нашого сьогоднішнього мирного ранку.

Сьогодні, через 40 років, суспільство гостро усвідомлює: Чорнобиль не залишився лише в підручниках історії. Доля знову випробовує Україну на міцність, і ядерна загроза, яка здавалася приборканою в 1986-му, знову дихає в спину світу. Але сьогодні Україна дивиться на цю небезпеку іншими очима - очима нації, яка знає ціну «мирного атома» і вартість справжнього героїзму.

Досвід наших ліквідаторів сьогодні став фундаментом нашої незламності. Тоді, чотири десятиліття тому, вони йшли в невідомість, аби зупинити невидиму смерть, що не знала кордонів. Сьогодні їхні сини та онуки стоять на передньому рубежі оборони, захищаючи не лише українську землю, а й безпеку всього континенту від нової, ще більш підступної загрози.

Ми схиляємо голови перед чорнобильцями з подвійною вдячністю. Ви були першими, хто показав світу, що таке жертовність заради життя інших. Ваша витримка тоді - це наше натхнення сьогодні. У кожному кроці сучасного воїна, у кожному рішенні енергетика, який тримає стрій на атомних станціях під обстрілами, б’ється те саме хоробре серце, що й у ліквідаторів 86-го.

Цей зв’язок поколінь - нерозривний. Це не просто пам'ять про катастрофу, це жива молитва за тих, хто тримає небо над нами сьогодні. Ми вчимося у вас бути вірними присязі, любити свій дім понад усе і стояти до кінця, навіть коли ворог здається всесильним. Дякуємо вам за приклад, за життя і за надію, яку ви подарували світові тоді, і яку ми виборюємо для всього людства зараз.

 

За матеріалами заходу