Фото без описуЗасновниками містечка Старої Синяви та його першими господарями став шляхетський рід Сенявських. У першій половині XVI століття воєвода белзький і майбутній великий коронний гетьман Миколай Сенявський викупив тутешні землі, де раніше існувало лише невелике поселення Синявка. Він прагнув створити потужний оборонний і господарський домен на кордоні з татарським степом. Меджибізька волость до якої тоді входила Стара Синява ідеально підходила для цього, але офіційно належала королю, а Зборовські тримали її у заставі (держанні).

Миколай Сенявський виплатив величезну на той час суму — 33500 польських флоринів (золотих). Ця сума покривала борги корони перед Зборовськими та безпосередній викуп їхніх прав на Меджибізький замок і прилеглі землі.

До рук Сенявського перейшов не просто замок, а гігантський округ. Сюди входило саме місто Меджибіж, містечка Хмільник (частина прав) і Зіньків, а також понад 30 навколишніх сіл, хуторів і величезні масиви незаселених земель — так званих «пустинь».Отримавши ці території, Миколай Сенявський розпочав активну внутрішню колонізацію межиріччя Случа, Ікви та Південного Бугу.

Сенявський розділив гігантську волость на менші адміністративно-господарські одиниці для зручності управління. Земельні масиви навколо річки Іква та її приток були виділені в окремий Синявський ключ. Центром цього ключа і стало нове місто Сенява (Стара Синява), засноване у 1543 році. Межі Синявського ключа чітко проходили по вододілу річок, закриваючи доступ до внутрішніх земель Поділля зі сторони Чорного шляху.

Щоб захистити ці землі від татар, Сенявському була потрібна постійна військова сила для цього він почав наділяти дрібну військову шляхту (бояр-панцерових) та військових слуг ділянками землі навколо Ікви та Бугу. Замість грошової плати ці люди отримували у володіння хутори та села (так виникали шляхетські гнізда на Старосинявщині). Головна умова володіння — служба «конем і збройно». За першим звуком тривоги з Меджибізького чи Синявського замків ці шляхтичі мали виступати на оборону кордонів.

Оскільки землі ближче до Чорного шляху вважалися небезпечними, залучити туди селян було важко. Сенявський та його намісники оголошували на річках Іква та Буг так звані слободи — закликали туди переселенців з Галичини, Волині та Мазовії, звільняючи їх від усіх податків і панщини на 15–20 років. Тільки-но термін слободи закінчувався, села вносилися до загального реєстру (інвентаря) і починали приносити прибуток магнату.

Завдяки угоді 1540 року та заснуванню Синяви у 1543 році, Миколай Сенявський створив надійний заслін, який перекрив татарам один із головних виходів з Чорного шляху вглиб Галичини.

Першими військовими слугами та шляхтою Меджибізького й Синявського округів стали дрібні шляхтичі та бояри, які засновували оборонні хутори, які згодом переросли в села Старосинявщини.

Коли у 1543 році Старій Синяві надали Магдебурзьке право, ці шляхтичі стали головним кістяком оборони новоствореної прикордонної лінії.

Ось головні села Старосинявщини, які у XVI столітті закріпилися за такими служилими родинами:

· Бабине — одне з найвідоміших «боярських гнізд» регіону. Село закріпилося за панцирними слугами з роду Бабинських. Вони були відгалуженням волинської православної шляхти, представники якої найнялися на прикордонну службу до Сенявських для патрулювання відрізка Чорного шляху.

· Русанівці (зараз Уласово-Русанівка) — назва села прямо походить від імені першого військового слуги. Землі тут закріпилися за боярином на ім'я Русан (Русанович), обов'язком якого було утримання греблі, млина та оборонної застави на річці Південний Буг.

· Лисанівці та Паньківці — ці сусідні села фігурують у позовних документах другої половини XVI століття як володіння служилих шляхтичів Лисановських та боярського роду Паньковичів (Панькових). Вони підпорядковувалися безпосередньо Синявському замковому уряду.

· Мисюрівка — виникла як хутір військового слуги на ім'я Мисюра. Цей тип імен/прізвиськ був дуже поширений серед прикордонного козацтва та боярства (саме слово «Мисюра» має східне походження і означає різновид залізного бойового шолома або є напівтатарським іменем, що свідчить про колоритний склад тодішнього оборонного гарнізону).

· Грибенки Гребінки (недалеко с. Паньковець)— зафіксована у подимних реєстрах як поселення дрібних військових землевласників Грибенинських (Грибенків). Село знаходилося впритул до головної артерії Чорного шляху, тому тутешні слуги зазнавали перших ударів під час татарських нападів.

· Щербані — село закріпилося за родом бояр Щербанів (Щербаніських). Отримавши землю біля Ікви, вони звели тут укріплені дворища-хутори.

Привілей Магдебурзького права дарував місту польський король Сигізмунд I Старий на прохання тогочасного власника цих земель — Миколая Сенявського. Разом із наданням автономії поселенню Синяві офіційно надали статус міста.

Надання цієї правової системи кардинально змінило життя містечка.

Поселенню було надано міську автономію, воно звільнялося від безпосереднього управління, судової та адміністративної влади місцевих феодалів (воєвод і намісників). У місті створили виборні органи управління — магістрат, який складався з ради (адміністративний орган) та лави (судовий орган). Також Магдебурзьке право чітко регулювало діяльність купецьких об'єднань та ремісничих цехів. Міщани отримали право вільно обирати заняття, організовувати ярмарки та торгувати. При цьому Закони закріплювали спадкоємне право міщан на володіння нерухомістю та майном. Завдяки новому статусу Стара Синява почала швидко розростатися та перетворилася на значний торговельний і оборонний пункт Поділля. Вже у другій половині XVI століття тут збудували надійну фортецю для захисту від постійних татарських набігів на Чорному шляху. Першу дерев'яно-земляну, а згодом муровану фортецю. Вона входила до єдиної оборонної лінії разом із сусіднім Меджибізьким замком.

Рід Сенявських володів містом майже два століття, аж поки у XVIII столітті чоловіча лінія роду не згасла. Остання представниця роду, Марія Софія Сенявська, була однією з найбагатших наречених Європи.

У 1731 році вона вийшла заміж за руського воєводу, князя Олександра Августа Чарторийського. Як грандіозний весільний посаг (придане) Стара Синява, разом із величезними маєтками Сенявських, перейшла у власність князів Чарторийських, які володіли Старою Синявою порівняно недовго. Наприкінці XVIII або на початку XIX століття маєток викупила княгиня Анна Цецилія Радзивілл. Саме вона заснувала в місті великий садибний комплекс (будівля її колишнього палацу пізніше використовувалася як корпус місцевої лікарні). Згодом, аж до буремного 1917 року, містечком володів графський рід Стадницьких.

У 1672 році після підписання Бучацького мирного договору Поділля відійшло під безпосередню владу турецького султана, утворивши Кам'янецький ейялет. Стара Синява опинилася на прикордонній лінії цієї нової османської провінції. На відміну від глибинних українських земель, де татари лише здійснювали набіги, у Старій Синяві аж до 1699 року постійно перебував турецько-татарський гарнізон.

Оскільки Стара Синява географічно лежала на Чорному шляху, османи та кримські татари використовували містечко як укріплену тилову базу для своїх подальших військових походів на Волинь, Галичину та Полісся. Місцеву невелику фортецю перетворили на опорний пункт загарбників.

Період панування османів і татар супроводжувався катастрофічним занепадом краю. Мешканці, що залишилися в містечку, обкладалися важким турецьким податком — харачем. Магдебурзьке право фактично не діяло.

Розташування на татарському шляху означало, що околиці Старої Синяви регулярно спустошувалися кримськими чамбулами (загонами). Чоловіків, жінок та дітей масово забирали в рабство для продажу на невільничих ринках Кафи (Криму).

За свідченнями тогочасних хроністів, Поділля у 1680-х роках перетворилося на майже безлюдну пустку. Більшість населення Старої Синяви або загинула, або була вивезена, або втекла на безпечніші території (за Дніпро чи на Північну Волинь).

Османсько-татарське панування завершилося лише після підписання Карловицького мирного договору 1699 року, за яким Туреччина повернула Поділля до складу Речі Посполитої.

Коли у 1699 році турки остаточно залишили край, Стара Синява являла собою суцільне згарище, де вціліли лише земляні вали та поодинокі кам'яні споруди. Знадобилися десятиліття, щоб сюди повернулося повноцінне життя та знову запрацювали ремісничі цехи.

Коли польські війська та власники повернулися до Старої Синяви, вони застали повністю зруйноване та знелюднене містечко, яке довелося відбудовувати практично з нуля.

В Меджибізькому Інвентарі за 1717 рік зазначено, що на території Старої Синяви було разом із передмістям Заставці 298 дворів (з них Заставці - 61 двір). Число дворів у яких проживали корінні жителі складало: Стара Синява - 85 дворів, Заставці - 7 дворів.

Більш як двісті дворів це люди що засилились після повернення Синяви до Речі Посполитої. Також у Старій Синяві було побудовано 2 церкви на місці зруйнованих татарами у 1707 та 1715 роках. Відновлено школу та побудовано лікарню.

Подібних масштабів етноциду в ту історичну епоху не знав жоден із європейських народів.

01 жовтня з приходом Пресвятої Богородиці Стара Синява святкуватиме День селища (колись – День містечка). Щиро вітаємо мешканців і бажаємо розквіту, добра та благополуччя під мирним Українським небом!

 

З повагою,
Людмила СОЛОГУБ,
Завідувач  КУ «Трудовий архів»
Старосинявської селищної ради