Фото без описуПам'яті Героя  Вадима Апанасенока

Історія простого сільського хлопця, який просто жив, любив, народжував дітей, любив свою землю, не любив піару і, напевно, виконав свою найвеличнішу місію - 15 грудня 2022 року став добровольцем до лав української армії. Не ховався, не бігав, не шукав причини для ухилення від служби. Розумів свій чоловічий обов’язок. Усвідомлював.

12 жовтня буде третя річниця з дня, коли добра і щира душа нашого земляка із села Пасічна - Вадима Апанасенока, піднялася в Небо. Власними грудьми і серцем закрив свою Україну від найпідступнішого і мерзенного  ворога. Віддав найцінніше, що мав  - своє Життя...

Його військовий шлях проліг гарячими безкрайніми героїчними степами Запорізького напрямку, де кожен метр землі омитий кров’ю українських захисників. З минулого і сьогодення. Земля Героїв. Земля козацького духу і непоборної жаги до свободи. Наша пам’ять, наш біль, наша надія…

Життєпис Вадима розпочався 12 листопада 1990 року у мальовничому селі Пасічна Старосинявського району Хмельницької області. Тут, серед рідних подільських краєвидів, минули його дитинство та юність.

Перші шкільні роки, друзі та мрії були пов'язані з Пасічнянським НВК «Пасічнянська ЗОШ І-ІІІ ступенів, агротехнологічний ліцей» (нині - Пасічнянський ліцей імені Ігоря Русого), де у 2006 році він закінчив 9 класів.

Працьовитий і цілеспрямований, Вадим шукав свій шлях у житті: здобув фах кухаря-кондитера у Хмільницькому професійно-технічному училищі №40, працював різноробочим на своїй землі  у місцевому господарстві ДП ДГ «Пасічна».

Прагнення розвиватися надихнуло нашого Героя опанувати нові професії - у Любарському професійно-технічному училищі він здобув спеціальність електрогазозварювальника та водія. «Був людиною із золотими руками» - так відгукуються про нього односельчани.

Та найбільшою гордістю і сенсом його життя була родина. Разом з коханою дружиною Анею народили двох діток - донечку Аню та синочка Богдана. Богдан - копія тата. Вадим був надійною опорою, підтримкою та турботливим батьком. І чудовим люблячим сином своєї найчудовішої мами Наталі. І добрим братом своїх трьох сестер. Був…

Коли ворог ступив на нашу землю, він не вагався. 22 грудня 2022 року був призваний на військову службу по мобілізації 10-им відділом Хмельницького територіального центру комплектування та соціальної підтримки до лав Збройних Сил України.

Вадим став до лав десантників - служив радіотелефоністом-електриком 9-ої десантно-штурмової роти 3-го десантно-штурмового батальйону військової частини.

Беріг військову присягу на вірність українському народові, виявивши мужність і незламність духу. 12 жовтня 2023 року Вадим Апанасенок прийняв свій останній бій за всіх нас в районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області. Вербове, яке має глибоке козацьке коріння і береже дух вільнолюбивих пращурів. І не існує сьогодні для справжніх українських Воїнів сходу чи заходу держави. Є рідна земля. Подолянин поліг у запорізьких степах, там, де увійшли вже в історію  козацькі та чумацькі шляхи, якими славетні козаки ходили у походи і по сіль до Криму… Болюча багатостраждальна історія України в обличчі її героїчних Синів…

Довгі, болісні місяці Вадим Апанасенок вважався безвісти зниклим. Родина жила між надією і невимовним болем... Лише 18 серпня 2025 року було винесено постанову про те, що тіло невстановленої особи визнано як Апанасенок Вадим Андрійович.

Вадим загинув як Герой, захищаючи територіальну цілісність України та виборюючи мир для кожного з нас. Його смерть назавжди пов'язана з виконанням святого і шляхетного обов'язку воїна.

У героя залишилася мати Наталія Григорівна Хворова, сестри - Галина, Ольга і Вероніка, дружина Анастасія, донечка Аня та син Богдан.

Мама майже кожного дня йде на могилу Сина. Просто поговорити. Пожалітися, поскаржитися. Розказати, як швидко ростуть

його діти. Як вона, часом, рятується сміхом, бо біль виїв душу. Як вона готує смаколики для чужих синів на фронт, бо «чужих» для неї вже немає. Всі її. Її сини. Інакше не може.Гарна дружня родина, де невістка називає свекруху мамою, де все переплелося - сестри, племінники. Де всі, як один. Тільки немає Вадима. А вони все чекають… Можливо, помилка? Бувають же дива…

Чекають на Вадима… Так легше… Вірити в зустріч. Тут, або вже там, куди живим шляхи перекриті. 

Чекають…