Фото без описуВ Старій Синяві відбулася традиційна акція на підтримку сімей військовополонених і тих, хто зник безвісти.

Ні спека, ні дощ, ні холодна зима не спинить гаряче любляче серце. Серце, яке сподівається і чекає. І мама, яка з болем і надією  реагує на кожний незнайомий номер телефону дружина, яка нічого і нікого не хоче. Тільки би доторкнутися до рідної душі. Коханого, бажаного, найріднішого в світі. І дитина, яка переглядає світлини тата і тихо, вночі, молиться і плаче, щоб сильний і добрий тато залишився живим. Хто може зрозуміти глибину цього болю? Лише людина, яка проходить подібний шлях. Але підтримати, обійняти, почути цей біль може кожний. Той, у кого велике серце і душа, розміром з океан…

Ми всі можемо сьогодні бути разом з тими, хто плаче. Хто чекає. Хто, попри все, сподівається. Просто бути поруч, обійняти, подякувати за чужих рідних синів, які пішли оберігати спокій не тільки своїх родин.

Сьогодні, 17 липня, було особливе зібрання. Крик душі. Крик до сплячого соціуму… Крик матерів, дітей, дружин, найближчих рідних. Крик бути почутими. Крик бути видимими….

Священники Старосинявського благочиння ПЦУ закликали громаду до єднання, свідомості і милосердя. Закликали прокинутися на п’ятому році війни. Зрозуміти свою беззаперечну і важливу роль в спільній перемозі над ворогом. Не бути байдужими, не стояти осторонь, не бути диванними спостерігачами. Бо з маленького джерела починається той великий і неосяжний океан.