Фото без описуБувають зустрічі, після яких у залі ще довго залишається відчуття тепла, а розмова на подібних заходах - прямо до серця. Саме такою стала сьогоднішня подія в залі засідань селищної ради. Проведення заходу стало можливим у межах реалізації проєкту «Кращий догляд для кожної дитини: розвиток соціальних послуг та системи захисту дітей у Хмельницькій області», який впроваджує РМ «Карітас-Спес Україна» за сприяння ЮНІСЕФ.

Говорили про речі надважливі: усиновлення, опіку, піклування, створення прийомних родин та дитячих будинків сімейного типу (ДБСТ). До розмови долучилися представники Старосинявської селищної ради: працівники відділу-служби у справах дітей виконкому, фахівці Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг», а також люди, які щодня діляться своїм теплом із тими, хто цього найбільше потребує.

Ця зустріч не була схожа на суху лекцію. Надихати старосинявців приїхали не просто експерти, а менторки проєкту - Наталія Задерей та Юлія Сапєлкіна. Вони обидві є прийомними мамами, тому кожне їхнє слово перевірене власним досвідом.

«Наше завдання - надихати людей, - ділиться Юлія Сапєлкіна. - Проєкт народився з думки, що нам варто їздити в громади і просто ділитися своїм прийомним батьківством. Ми об'їхали вже близько 40 громад Хмельниччини, і результати неймовірні: створюються нові сімейні форми виховання. Буквально минулого тижня в одній із громад з'явилася патронатна родина - люди почули інформацію від тих, хто був на наших мітапах, наважилися і зробили цей крок. Якщо ми будемо говорити про це постійно, ми 100% зможемо змінити світ на краще».

Наталія Задерей, яка зараз працює шкільним психологом, додає, що саме прийомне батьківство колись підштовхнуло її здобути психологічну освіту, аби краще розуміти та підтримувати своїх дітей:

«Ми розповідаємо про альтернативні форми сімейного влаштування щиро, бо самі через це пройшли. Люди після зустрічей беруть наші контакти, консультуються, просять матеріали. Головне - не мовчати».

Найчуттєвішим моментом зустрічі стала жива розмова з батьками-вихователями дитячого будинку сімейного типу із села Пилявка - Оксаною та Віталієм Алєксовими.

Коли Оксана згадує їхній шлях, на її очах з'являються сльози. Це сльози пережитого хвилювання, величезної праці й безмежної любові. 41-річна тендітна жінка, яка виглядає зовсім юною, зараз є мамою для 12 дітей!

«Спочатку ми створили прийомну сім'ю, - розповідає Оксана Алєксова. - Взяли з дитячого будинку в Бердичеві маленьку Оленку, їй було трохи більше двох рочків. Потім ми її удочерили. А восени, на початку повномасштабного вторгнення, до нас зателефонували зі служби й запропонували взяти п'ятьох дітей, яких евакуювали й повертали з Польщі. Ми погодилися. Згодом взяли ще трьох дітей із Хмельницького, які, до речі, раніше проживали в нашому районі. Сьогодні у нас четверо рідних дітей, одна всиновлена і семеро прийомних. Отака ми велика родина».

На питання, що б вона порадила тим, хто хоче, але досі вагається і боїться, Оксана відповідає впевнено й щиро:

«Боятися не треба. Найтяжче - зробити цей перший крок, наважитися, але воно того варте. Державні заклади, якими б хорошими вони не були, де вихователів мало, а дітей 40 чи 150, ніколи не замінять родини. Дитина в сім'ї, навіть якщо вона не рідна по крові, отримує індивідуальну увагу, турботу та розуміння.

І не треба боятися людського осуду. Він завжди був і буде. Мене мотивувала думка: розумна людина не подивує, а на нерозумних не варто звертати уваги. Найбільшим стимулом і підтримкою для нас стали наші ж рідні діти».

Чоловік Віталій стояв поруч, огортаючи дружину надійною підтримкою. Він небагатослівний, але його теплий погляд і короткі слова згоди говорять більше за довгі промови: він - надійне плече в цій великій, дивовижній родині.

Менторки проєкту залишили для Старосинявської громади головне побажання: говорити про сімейні форми виховання всюди й за кожної нагоди. Тільки через інформування та живі приклади, такі як родина Алєксових, можна подолати страхи.

Адже кожна дитина має право засинати у власному ліжечку, знаючи, що в сусідній кімнаті є мама й тато. Мама й тато, які, можливо, не народили її фізично, але абсолютно точно - народили серцем.

За матеріалами зустрічі