Фото без описуКоли в Старій Синяві заходить мова про волонтерство, місцеві впевнено кажуть: «Їдьте в Пасічну, там у ліцеї імені Ігоря Русого - крутий волонтерський центр!»

Тут не чекають на особливі розпорядження чи гранти. Тут просто з перших днів повномасштабної війни перетворили навчальний заклад на справжній «вулик» незламності. Між уроками, у «вікнах» розкладу, вчителі міняють указки на кухонні ножі, а учні щодня несуть до школи «пакунки вдячності».

Ми поспілкувалися з пасічнянськими педагогами про те, як їм вдається тримати стрій уже котрий рік, чому їхня кухня схожа на елітну сироварню та яка головна умова повернення скляних банок з-під фронтової тушонки.

Сезонні «пакунки вдячності» та дитяча солідарність

  • Розкажіть, як вам удається залучати до допомоги дітей? Зараз багато хто каже про «втому від війни», але у вас, здається, зовсім інша історія.
  • У нас діти неймовірні. Ми постійно проводимо різні благодійні акції. Залежно від сезону називаємо їх по-різному: «Різдвяний подарунок», «Великодній кошик» або просто «Пакунок вдячності». Діти долучаються щодня, кожен клас, кожна дитина!

Ми розписуємо тиждень по днях, щоб усе було організовано. Наприклад: понеділок - день кави та чаю, вівторок - день солодощів, середа - день фруктів, четвер - засобів гігієни (вологі серветки, мило, гелі для душу, зубні пасти й щітки), п’ятниця - теплих шкарпеток.

Потім ми все це фасуємо у великі ящики. Робимо так, щоб у кожній коробці було всього потроху - і смачненьке, і корисне, і необхідне для гігієни. На Великдень взагалі поставили в ліцеї величезний кошик, куди діти зносили гостинці, а ми вже потім сортували й передавали на передову.

Від цілого поросяти до «пасічнянської сироварні»

  • Чула, що ваша шкільна кухня вже стала легендарною, а масштаби приготування вражають. Що зараз у меню для фронту?
  • (Усміхаються) Ой, готуємо дуже багато! Дівчата на кухні просто золоті. Зараз, коли потеплішало, намагаємося готувати трохи менше таких страв, що швидко псуються, а взимку та навесні робота кипіла цілодобово. Варимо голубці, ліпимо вареники. Навіть ковбаси запікали!
  • Самі запікали ковбаси?
  • Аякже! Нам благодійники купили й привезли ціле порося - прямо тушкою. То ми його повністю самі розробили «на запчастини». З м'яса наробили котлет, зразів, домашньої ковбаси, накрутили консервацій, каш із м'ясом. Навіть кров’янку робили! А з ніг, голови та кісток, поки було холодно (якраз перед Різдвом), наварили нашим хлопцям домашнього холодцю.Зараз у нас з'явилося багато домашнього сиру, тож ми переключилися на запіканки, налисники та вареники з сиром. А ще робимо власний плавлений сир із різними смаками. Самі сміємося, що в Пасічній уже можна відкривати крафтову сироварню!
  • Як вчителі встигають і уроки вести, і тонни вареників ліпити?
  • Викручуємося! Працюємо між уроками. У кого яке «вікно» в розкладі - біжить на кухню. Є педагоги, у яких менше навантаження за годинами, то на них у «кухонні дні» лягає найбільше роботи. Все тримається на взаємовиручці.

«Об’єднуємо навколо себе все село»

  • У Старій Синяві колеги кажуть, що ви – дуже активний волонтерський осередок. У чому ваш секрет?
  • Ми просто дуже постійні. Як почали з перших днів повномасштабного вторгнення, так і тримаємося досі. Буває, звісно, що передача їде трохи більша, буває - менша (от зараз якраз заморозили й відправили чергову партію вареників). Але ми не зупиняємося. Ми тісно співпрацюємо з волонтерським центром «Калина» в Старій Синяві. Проводимо в ліцеї благодійні ярмарки - наприклад, нещодавно була велика ярмарка до Дня вишиванки. Усі зароблені гроші передаємо їм. Навіть наші випускники долучаються: у них залишилося п'ять тисяч гривень, то вони теж віддали їх на потреби ЗСУ. Головне - ми об’єднуємо навколо себе все село. Пасічна знає: якщо ліцею щось треба для фронту - люди знесуть усе. Перед Великоднем був клич, що треба багато яєць, аби напекти пасок і пофарбувати крашанки. Нам нанесли стільки, що ми напекли по 100-150 великих пасок! Люди довіряють і допомагають.

«Москалям могила» та повернення банок після Перемоги

  • Чи є у вас зворотний зв’язок від військових? Що хлопці кажуть, коли отримують пасічнянські пакунки?
  • Передають подяки, грамоти. Маємо вже цілу колекцію підписаних прапорів із фронту, хлопці навіть якісь військові реквізити та трофеї привозили як експонати. Місцеві хлопці, коли приходить їхня черга йти у відпустку, обов'язково заходять до нас у ліцей особисто - просто обійняти й подякувати. Ті, хто служить далі, передають вітання через побратимів. Ми ж теж відправляємо передачі з «фірмовим» гумором. Дівчата часом підписують коробки від Пасічнянського ліцею, вигадують різні побажання. Писали й «Москалям могила», і інші бойові гасла. А коли крутили тушонки, то на банках наклеїли попередження: «Банки повертаються персонально. Після Перемоги!» Чекаємо тепер на повернення тари (сміються).
  • Напевно, бувають моменти, коли сили просто закінчуються?
  • Знаєте, ми не втомлюємося... Ну, або втомлюємось, але нікому про це не кажемо. Буває, що дівчата вже просто з ніг падають від тієї роботи, все болить. Але мовчать і роблять. Можуть часом побурчати тихенько, розсердитися мовчки - і все одно ліплять, печуть, фасують. Бо знають, заради кого це. Хлопцям на передовій значно важче. Розмовляли із заступниками директора Пасічнянського ліцею ім.І.Русого: Світланою Сьомик та Людмилою Семенюк. 

...Поки ми розмовляли, на подвір’ї ліцею вже готувалися зустрічати машину - увечері знову завантаження, знову дорога на передову. Пасічнянський тил працює. Бо коли в одному місці об’єднуються енергія вчителів, щирість дітей та підтримка всього села, такий тил стає непереможним.

Пасічнянський ліцей ім.І.Русого