Нехай повертаються додому Українські Сини
Одне маля сказало: «Я хочу, щоб всі ракети землі стали квітами, мама жила завжди, а тато добудував ставок в кінці городу, куди обіцяв разом зі мною запустити рибу». Ракети майже вщент зруйнували маленьке містечко дівчинки на Харківщині. Рятуючись від смерті, мама вивезла дівчинку за кордон, а тато зник безвісти на Донецькому напрямку. Родина, яка мала жити і запустити у власний ставок рибу, жити на своїй землі, частково переховується десь на чужині, а частково - у списках зниклих безвісти. Великий світ маленької щасливої родини зруйновано назавжди…
Запитай маму, чи батька, чи дружину зниклих безвісти наших захисників - і не переслухати їхніх розповідей про колишнє щастя бути разом зі своїми дорослими синами, чоловіками, онуками, братами. Щастя, зруйноване божевільною, мільйони разів проклятою війною.
Старосинявщина - не виняток. Колишні господарники, чиї руки пахнуть полем і розквітлою землею, пішли туди, де пахне свинцем і смертю. Стали на захист своєї України. Щоб їхні діти не стали яничарами і не були наймитами у звірів, яким невідомі поняття людяності, співчуття, ідентичності, коріння роду. Пустоцвіт без імені, історії, культурної спадщини. Озвіріла орда, проти якої вийшли аграрії, робітники підприємств, садівники, бізнесмени, вчителі, водії, керівники державних підрозділів, фермери, інженери, будівельники. Вийшли господарі своєї землі, від діда-прадіда успадкованої… Вийшли, щоб стати живим щитом для своїх родин, для своєї однієї-єдиної у світі України…
Сьогодні традиційна акція на підтримку зниклих безвісти земляків і тих, хто перебуває у полоні, ще раз нагадала про те, що списки пошуку рідних людей - це не суха безлика статистика. За нею - цілі великі життя з планами, мріями, сподіваннями, надіями. Це безсонні ночі родин військовослужбовців, це тягуче очікування дзвінка з рідним голосом у слухавці, це океани сліз, які неможливо осягнути. Це день як ніч, а ніч - страшніша за пекло…
Голова Старосинявського осередку ГО «Об’єднання матерів і дружин Захисників України» Хмельницької області Тетяна Романенко відкрила захід. Традиційно звернулася з проханням робити все можливе, щоб повернути додому українських героїв. Живих чи небесних вже. Але додому. Кожне ім’я, кожне життя було названо окремо. З великою шаною і надприродною вірою в повернення додому героїв. Живими…
Також акцію за традицією підтримали молитвою священнослужителі: отець Миколай Стельмащук (ПЦУ) та Мирон Лушней (УГКЦ).
Проведення акції припало на День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Тому присутніми на зібранні на підтримку зниклих безвісти і тих, хто сьогодні знаходиться у полоні, були представники структурних підрозділів Старосинявської селищної ради на чолі з керівником громади Олександром Миколайцем, представники відділення цивільно-військового співробітництва 10-го відділу Хмельницького РТЦК та СП.
Зокрема, секретар селищної ради звернувся до зібрання:
«Пам'ять людська жива… Вона не лише про минуле, вона - про наш сьогоднішній біль і нашу спільну надію. Сьогодні ми стоїмо поруч із родинами, чиї рідні зникли безвісти. Біль, який неможливо осягнути. Але я хочу, щоб ви знали: для держави, для району і для кожного з нас ваші близькі не є статистикою. Вони - наші Герої, чий шлях триває в невідомості, але ми чекаємо на їхнє повернення. Ми боремося за кожне ім’я. Поки немає звістки - є надія. І вона дає нам сили молитися, вірити, чекати. Попри все! Ця надія і ця незламність - у нашій крові, в наших генах. Ми це усвідомлюємо особливо гостро сьогодні, коли Україна відзначає День пам'яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Тоді ми чинили опір тиранії - і сьогодні ми не схиляємо голови. Тоді ми захищали свій дім - і сьогодні кожен метр нашої землі политий кров’ю новітніх титанів. Тоді перемога була за правдою - і сьогодні правда на нашому боці. Сьогодні також ми вшановуємо ветеранів Другої світової, чий досвід став фундаментом нашої незламності. І ми схиляємо голови перед сучасними воїнами, які зараз утримують небо над нами. Ми пам'ятаємо ціну 1945-го. Ми знаємо ціну сьогоднішнього дня. Вічна пам'ять тим, хто пішов у вічність. Честь і глибока шана тим, кого чекаємо вдома».
Неймовірно красива і згорьована болем Катерина Юркова була присутня на заході. Велична мама сина-героя Олександра Юркова, який віддав життя за Україну, і другого сина - Дмитра, який зник безвісти, з болем сказала: «Я мама Дмитра, який вважається зниклим безвісти вже третій рік. Якщо ми не будемо виходити на акції, держава може забути про наших рідних. Хто, як не ми, будемо тримати стрій за наших синів і чоловіків? Дмитрик - мій син, моя кровинка. Я маю велику віру і надію, що синочок живий і що він повернеться додому. Він говорив мені: «Мамо, знай, як я тебе крепко люблю, і я тебе ніколи не покину. І я не залишу тебе одну». І я як мама чекаю і вірю, хто б мені там що не казав. Я заради цієї надії живу. Бажаю всім, хто чекає, щоб обов’язково дочекалися. Вірили, надіялися. Диво буває. Терпіння родинам, віри, надії і впевненості, що наші діти повернуться додому».
Повернуться! Обов’язково! Нехай станеться ДИВО!
На завершення мирної акції учасники заходу поклали живі квіти до Меморіалу Слави в центрі селища.
Нехай повертаються додому всі Українські Сини…
За матеріалами акції
