Дифтерія – це небезпечно!

Як зазначають Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ) та ЮНІСЕФ, Україну може очікувати спалах дифтерії. Це пов’язане з низьким, навіть, критичним рівнем вакцинації. Існує певна кількість причин такого рівня недовіри до вакцинації в Україні: постійне реформування та знищення системи охорони здоров’я, антивакцинальні кампанії, проблеми із закупівлею та поставкою лікарських засобів, виробів медичного призначення та імунобіологічних препаратів (вакцини та сироватки), відсутність власного виробництва імунобіологічних препаратів.

Спрогнозувати, коли точно прийде епідемія дифтерії – неможливо.

Дифтерію як захворювання, яке залежить від щепленості населення, на думку фахівців ВООЗ, можна успішно контролювати. В Європі широкі програми імунізації були розпочаті в 40-х роках, і захворюваність на дифтерію швидко знизилася до поодиноких випадків у розвинених країнах, а в багатьох країнах вона навіть була ліквідована. Значне зниження імунного прошарку завжди супроводжує зростання захворюваності на дифтерію.

Дифтерія – інфекційне захворювання, яке протікає гостро, та характеризується запаленням переважно ротоглотки, основною причиною якого є потрапляння в організм бактерії Corynebacterium diphtheriae (бацила Леффлера, дифтерійна паличка).

Крім ротоглотки, інфекція провокує розвиток запалення в бронхах, носі, очах, на шкірі й статевих органах.

Збудник довго зберігається у зовнішньому середовищі (на поверхні предметів і в пилу - до 2 міс).

Важливим є своєчасне діагностування хвороби. Адже за своїми клінічними проявами вона схожа на гострий тонзиліт (ангіна) та інфекційний мононуклеоз. Тобто, спочатку можуть збільшуватись мигдалини чи лімфатичні вузли, може бути підвищення температури, наліт в горлі чи в ротовій порожнині.

Найнебезпечнішим ускладненням хвороби є летальний результат, який обумовлений отруєнням організму токсином, який продукується бацилою Леффлера в процесі її життєдіяльності в тілі людини.

Основним методом лікування є введення в організм протидифтерійної сироватки – антитоксину, тому що антибактеріальні препарати при лікуванні дифтерії мають низьку ефективність.

Розвиток дифтерії

Резервуар і джерело інфекції - хвора людина або носій токсигенних штамів. Найбільша роль в поширенні інфекції належить хворим на дифтерію ротоглотки, особливо зі стертою і атиповими формами хвороби. Реконвалесценти виділяють збудник протягом 15-20 діб (іноді до 3 міс). Велику небезпеку для оточуючих представляють бактеріоносії, які виділяють збудник з носоглотки. Формуванню носійства сприяють супутні хронічні захворювання носоглотки. Антитоксичний імунітет не перешкоджає розвитку носійства.

Природна сприйнятливість людей до інфекції висока, однак багато в чому залежить від антитоксичного імунітету – вмісту в крові специфічних антитіл.

У перехворілих на дифтерію або правильно щеплених людей виробляється антитоксичний імунітет, його рівень - надійний критерій захищеності від цієї інфекції. Вміст в крові специфічних антитіл забезпечує захист від захворювання, але не перешкоджає формуванню носійства патогенних збудників.

Шляхи передачі – повітряно-краплинний (через чхання, кашель, розмову на близькій відстані), контактно-побутовий (через порізи, травми, садна, кон`юктиву ока), харчовий (вживання інфікованої їжі).

Інкубаційний період (від моменту потрапляння інфекції в організм до перших ознак захворювання) становить від 2 до 10 днів.

Найбільш частим місцем, де осідає інфекція, є ротоглотка. Серед інших місць можна виділити трахею, бронхи, носову порожнину, поверхню шкіри, очі, статеві органи.

Після потрапляння дифтерійної палички на слизові оболонки ротоглотки, вона виділяє екзотоксин і інші патологічні ферменти, які утворюють у даному місці вогнище запалення. Далі вогнище інфекції й навколишні його тканини покриваються фібриновою плівкою, яка на початкових стадіях виглядає як желеподібний наліт і легко знімається, але в міру розвитку, наліт ущільнюється, набуває сіруватого відтінку, а при спробі його знімання, з запаленої слизової виступають краплі крові.

Поширення інфекції по всьому організму відбувається через кровоносні й лімфатичні судини, отруюючи організм і викликаючи ознаки інтоксикації, локальний лімфаденіт, набряк тканин, розлад серцево-судинної та нервової системи, уражуються нирки, надниркові залози й інші органи і системи.

Дуже важливо приділити належну увагу хворобі вчасно й не допустити зв'язування дифтерійного токсину із специфічними рецепторами клітин, тому що на пізніх стадіях нейтралізувати токсин в організмі уже неможливо.

Причини дифтерії

Розвиток дифтерії більше обумовлений отруєнням організму екзотоксином, який виробляє дифтерійна паличка. Дифтерійний екзотоксин є сильною бактеріальною отрутою, сильніше якого є лише токсин - паличка, що викликає розвиток ботулізму) і токсин - паличка, що викликає розвиток правця).

Джерело інфекції – хвора людина, у якої присутній токсигенний штам дифтерійної палички. Особливу небезпеку в собі несе інфекція, що локалізується в носо- і ротоглотці хворого.

Види дифтерії

• І . Дифтерія рото глотки:

1. Локальна дифтерія
2. Острівцева
3. Плівкова
4. Катаральна

• ІІ. Розповсюджена дифтерія
• ІІІ. Субтоксична дифтерія
• ІУ. Токсична дифтерія (1, 2 і 3 ступені)
• У. Гіпертоксична дифтерія
• УІ. Геморагічна дифтерія
• УІІ. Дифтерійний круп І-ІІ-ІІІ ст..
• УІІІ. Дифтерія інших локалізацій.

Дифтерія шкіри – розвивається в області ран, саден, попрілостей, екземи, грибкових уражень з тріщинами шкіри при занесенні збудників руками. Характеризується слабо-вираженими ознаками інтоксикації, брудно-сірим фібринозним нальотом, серозно-гнійними виділеннями у місці пошкодження шкіри. Може тягнутися до 1 місяця і більше.

Дифтерія статевих органів – локалізується у чоловіків, зазвичай, в області крайньої плоті. У жінок процес може стати поширеним і захоплювати статеві губи, піхву, промежину і область заднього проходу, супроводжуватися серозно-кров'яними виділеннями з піхви, утрудненим і болючим сечовипусканням.

ІХ. Комбіновані форми дифтерії

Ускладнення дифтерії. Серед ускладнень дифтерії можна виділити:

• Паралічі, переважно піднебіння, голосових зв'язок, дихальних шляхів, шиї;
• Моно- і поліневрити, включаючи ураження черепних і периферичних нервів, полірадикулоневропатія;
• Токсичний нефроз;
• Інфекційно-токсичний шок;
• Міокардити;
• Ураження надниркових залоз;
• Летальний результат.

Частота їх розвитку при локалізованої формі дифтерії ротоглотки становить 5-20%, при більш важких формах вона значно зростає: при субтоксичній дифтерії - до 50% випадків, при різних ступенях токсичної дифтерії - від 70 до 100%. Час розвитку ускладнень, рахуючи від початку захворювання, залежить перш за все від клінічної форми дифтерії і ступеня важкості процесу.

Важкий міокардит, що представляє собою найбільш часте ускладнення токсичної дифтерії, виникає рано - в кінці першого або на початку 2-го тижня захворювання. Середньоважкі і легкі міокардити виявляють пізніше, на 2-3-му тижні.

Токсичний нефроз як часте ускладнення тільки токсичної дифтерії виявляють за результатами аналізів сечі вже в гострий період хвороби.

Прояви невритів і полірадикулоневропатії можуть виникнути як на тлі клінічних проявів захворювання, так і через 2-3 міс після одужання.

Принципи лікування:

Госпіталізація хворого є обов'язковим пунктом у лікуванні дифтерії, тому що ця хвороба заразна. Крім того, деякі форми захворювання можуть розвитися дуже швидко й не тільки серйозно нашкодити здоров'ю людини, але й призвести до летального результату. Терміни перебування хворих в стаціонарі і тривалість постільного режиму залежать від форми і важкості захворювання.

Госпіталізації підлягають навіть особи з підозрою на дифтерію, або ж носійством дифтерійної палички.

Медикаментозне лікування дифтерії. Лікувати дифтерію можна. Для цього існує спеціальна протидифтерійна сироватка. Ця хвороба, власне, небезпечна тим, що без негайного введення цієї сироватки половина хворих помирає.

Та навіть при вчасному введенні препарату залишається 20% ризику летального завершення хвороби.

Боротьба з інфекцією та її токсинами

Основним в лікуванні дифтерії вважають введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС). Вона нейтралізує токсин, що циркулює в крові, отже, надає найбільший ефект при ранньому застосуванні. При підозрі на токсичну форму дифтерії або дифтерійний круп сироватку вводять негайно.

Дезінтоксикаційна терапія

Після введення протидифтерійної сироватки призначається дезінтоксикаційна терапія, яка спрямована на виведення з організму отруйних речовин, та являє собою внутрішньовенне крапельне введення відповідних лікарських препаратів.

Підтримуюча терапія

Інфекційні захворювання послабляють імунну систему, тому для її зміцнення призначають імуностимулятори, імуномодулятори, серед яких можна виділити: вітамін С (аскорбінова кислота), вітаміни групи В та інші вітаміни.

При сильній інтоксикації, токсичних формах і важкому перебігу хвороби, призначають гормональні препарати

При прогресування ознак дихальної недостатності при локалізованому крупі проводять інтубацію трахеї, при поширеному, низхідному крупі і комбінації крупа з важкими формами дифтерії - трахеостомію з подальшою штучною вентиляцією легень.

При виникненні ознак інфекційно-токсичного шоку хворого переводять в реанімаційне відділення.

Профілактика дифтерії

З метою раннього виявлення дифтерії сімейний лікар зобов'язаний активно спостерігати за хворими на ангіну з патологічними накладеннями на мигдалинах протягом 3 днів від первинного звернення з обов'язковим проведенням бактеріологічного обстеження на дифтерію протягом першої доби.

Вакцинопрофілактика залишається основним способом контролю дифтерії. Як і будь-який лікарський препарат, вакцини можуть викликати реакції, проте ризик померти від дифтерії набагато вищий, ніж ризик серйозної реакції на вакцину. Серйозні реакції на вакцини вкрай рідкісні. Побічні ефекти, такі як болісні відчуття і припухлість в місці ін’єкції або невелике підвищення температури, це звичайне явище.

• Схема імунізації дітей передбачає імунізацію вакциною АКДП починаючи з 2 міс життя (вакцинують 3-кратно з інтервалом 30-40 днів). Ревакцинацію проводять через 18 міс після закінченої вакцинації. Для ревакцинації в 6, 16, 26 років та в подальшому кожні 10 років застосовують вакцину АДП-М. В окремих випадках, наприклад при протипоказаннях до коклюшному компоненту АКДП, АДП-М застосовують і для вакцинації. Вакцинації підлягає все населення.

Для щеплень дорослих застосовують вакцину АДП-М в формі планової імунізації кожні 10 років до 56 років включно. Особи, які перехворіли на дифтерію, також підлягають щепленням. Захворювання на дифтерію будь-якої форми у нещеплених дітей і підлітків розцінюють як першу вакцинацію, у тих, які отримали до захворювання одне щеплення - як другу вакцинацію. Подальші щеплення проводять згідно з чинним календарем щеплень.

Ефективність вакцинації проти дифтерії залежить як від якості вакцинних препаратів, так і від охоплення щепленнями сприйнятливого до даної інфекції населення. У прийнятій ВООЗ Розширеній програмі імунізації зазначено, що тільки 95-відсоткове охоплення щепленнями гарантує ефективність вакцинації.

Заходи в епідемічному осередку

При ізоляції джерела інфекції проводять вологе прибирання із застосуванням дезинфікуючих засобів, заключну дезінфекцію іграшок, постільної білизни та одягу. Бактеріологічне обстеження осіб, які спілкувалися з хворим проводять одноразово.

Медичне спостереження за ними (включаючи огляд отоларинголога) продовжують протягом 7 днів. Виявлених хворих і носіїв токсигенних дифтерійних паличок госпіталізують.

Лікар інфекціоніст Грінкевич О.І.