У селах Адампіль та Івки Старосинявської громади вшановано пам'ять жителів населених пунктів, які були репресовані в 1937-1938 роках.

В.о. старост сіл Віктор Сосняк, Володимир Бортник із мешканцями сіл, учнівською молоддю, представниками органів місцевого самоврядування провели пам’ятні дні у селах Адампіль та Івки, де встановлено пам’ятники репресованим односельчанам.

День пам’яті жертв політичних репресій відзначають щороку 20 травня, 5 серпня в Україні - День пам’яті «Великого терору».

Як повідомляють історичні джерела Українського Інституту національної пам’яті, «Вікіпедія»: «Великий терор – масштабна кампанія масових репресій громадян, що була розгорнута в СРСР у 1937–1938 рр. з ініціативи керівництва СРСР й особисто Йосипа Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Вели?кий теро?р — найменування доби в історії СРСР (1937–1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені та доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду — «Єжо?вщина» — пов'язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був Микола Іванович Єжов.

«Великий терор» отримав назву за книжкою Роберта Конквеста The Great Terror: Stalin's Purge of the Thirties (1968) «Великий терор: сталінські чистки 30-х років». За кордоном поширений термін «Велика чистка».

19 травня 1938 року була найкривавіша ніч у Києві – у в’язницях НКВД було розстріляно 563 людини. Розстріли, як правило, проводилися на подвір’ях в’язниць, у підвалах НКВД або безпосередньо перед похованням.

Офіційно початком Великого терору став оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 «Про репресування колишніх куркулів, карних злочинців та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 р., затверджений політбюро ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. Проте наявні документи НКВД (накази, листування, телеграфи) свідчать, що масові репресії готувалися заздалегідь, а наказом їх лише формалізували.

За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198918 осіб, з яких близько двох третин – до розстрілу. Решту було відправлено до в`язниць та таборів (інші заходи покарання охоплювали менше 1 %, звільнено було тільки 0,3 %).

Биківнянське поховання жертв сталінських репресій є одним із найбільших на території України. Вже встановлено імена понад 19 тисяч розстріляних громадян.

Масовий терор періоду тодішня влада країни вчиняла на всій території СРСР, а також у Монголії і Туві, на підставі «спущених на місця» Миколою Єжовим цифр «планових завдань» щодо виявлення та покарання так званих ворогів народу[1]. Показовим стало стрімке зростання числа розстріляних: 1118 осіб в 1936 році і 353 074 особи в 1937.

Протягом кампанії до ув'язнених якнайширше застосовувалися катування; вироки до розстрілу, що не підлягали оскарженню, виносилися найчастіше без будь-якого суду й негайно приводились у виконання.

Родичів засуджених репресували за сам лише факт споріднення з ними. Діти репресованих, які залишилися без батьків, поміщувались у спеціальні «дитячі будинки для дітей ворогів народу».

Організатори Великого терору інсценували ряд показових процесів, найвідомішими з яких є Московські процеси проти представників еліт у політиці, війську, економіці, державному апараті, науці та культурі. Таємні «масові операції» з середини 1937 р., від яких постраждали так звані куркулі, «соціально шкідливі» та «соціально небезпечні елементи» та етнічні меншини, спричинили більшу частину жертв терору. Через три роки після смерті Сталіна, тогочасний Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов у таємній промові на XX з'їзді партії 1956 р. торкнувся теми «політичних чисток» проти членів партії. Масові операції все одно лишалися державною таємницею. Лише після краху Радянського Союзу та відкриття доступу до таємних архівів стало можливо охопити розмах і глибину Великого терору.

У дослідженнях Великого терору тривалий час залишалися суперечності щодо кількості жертв і його причини. Тут зіткнулися погляди прибічників теорії тоталітаризму і дослідниками, які вбачали причину терору в суперечностях радянського суспільства, у політичному конфлікті між центром і периферією.

Інші місця масових поховань жертв Великого терору політичних репресій 1937–1938 рр. – Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), Тюрма на Лонцького (Львів).

За матеріалами історичних джерел -

Українського інституту національної пам’яті.